Андрій Кириченко народився 2.04.1978 р. на Полтавщині. Після закінчення школи вступив до військового вишу. Проходив військову службу на офіцерських посадах у Збройних силах України.
Від 2014 до 2017 року у складі 72-ї механізованої бригади імені Чорних Запорожців воював на фронтах російсько-української війни. Дотепер продовжує військову службу, поєднуючи її із творчою діяльністю. Автор поетичних збірок «Ось така війна» 2017 р., «Це наша правда» 2018 р., «Гільзи в кишені» 2019 р., «Крила ангельських крил» 2021 р.
Член Національної спілки письменників України з 2017 року. Одружений, має доньку. Проживає у місті Біла Церква Київської області.
Лауреат літературно-мистецьких премій імені Василя Симоненка (м. Лубни, 2019 р.) й імені Івана Нечуя-Левицького (м. Біла Церква, 2019 р.).
Лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея (м. Ужгород, 2020 р.);
Лауреат літературного конкурсу імені Леся Мартовича (м. Львів 2020 р.).
Лауреат регіонального літературного конкурсу імені Івана Франка (м. Одеса 2021 р.).
Лауреат І Всеукраїнського літературного конкурсу малих прозових форм імені Василя Стефаника (2021 р.).
День дев’ятий
Была среда, четвертый день войны…
Виктор Третьяков
Було спочатку слово, і слово стало Богом,
Спочатку був наказ, а потім бій.
У слухавці хрипіло – Утримати дорогу!
Вони ось – ось вже вийдуть по прямій.
Вже чути гуркіт танків і посеред світанку
Солярний дим розмазав силует.
Асфальт вминають траки, хвилина до атаки,
І на броні вже розрізнялась «Z».
Мов стиснута пружина. Згадалася дружина,
З донькою їх притиснув до грудей…
І вже не відступити – у нас в підвалі діти,
А їх колона поруч вже гуде.
І раптом страх розтанув як протяги туману
Під променями сонця на броні.
І ось вже спалах-вибух! Грім, полум’я і вигук:
– Гори, падлюка! До кінця гори!
Спочатку було слово, і заповідь не нова
Та ми не відчували вже вини.
За Харків і Гостомель, Чернігів і Житомир…
Йшла п’ятниця, дев’ятий день війни.
04.03.2022
На братских могилах не ставят крестов,
Но разве от этого легче?
Владимир Высоцкий
Могилою стала квітуча земля,
У виразках вирв і пожеж
Чорніють колони, вогонь догоря,
І склад особовий, авжеж,
Завмер на узбіччях в кривавім багні
І розум згасає в очах.
Як мотлох смердючій росії сини
Лежать на вкраїнських степах.
В руїнах Чернігів, Житомир, Бердянськ,
Під Києвом люті бої.
Гостинні «брати» завітали до нас,
Прислали дарунки свої.
Та смерть пропаганді не вірить давно,
І щедрі збирає жнива.
Приціл Bayraktarа – цікаве кіно,
І помста – не просто слова…
А там, де останній їх танк догорів,
Там соняхи будуть цвісти.
На братських могилах не буде хрестів.
Навіщо нам в полі хрести?
02.03.2022
На сторожі
Моє сонечко спить на моєму плечі,
Безтурботно лоскоче своїм волоссям.
Ми удвох із ранком – мов глядачі.
А тепло від подихів теж сплелося.
Я не можу порушити дивну мить,
Зруйнувати рухом необережним.
У вікно проглядає стигла блакить,
Але поки що ми їй не належим.
Ланцюгами солодких завітних мрій
Твої очі надійно до снів прикуті.
Я торкаюсь губами тремтячих вій –
Мов в люстерко, хочу в них зазирнути.
Але ти не бійся: не розбуджу,
Я чекаю, хай навіть рука затерпне.
Стережу світанкову твою стежу,
Хоч тримати себе взагалі нестерпно.
А надворі настирливо вже шумить
Невідкладна буденність та плин новин.
Я стою на сторожі твоїх сновидь,
Хоч недовго, хоч кілька зайвих хвилин.
10.06.2021
