Маркіян Якубяк

Маркіян Якубяк — доцент, кандидат філологічних наук, приват-професор Львівської національної академії мистецтва, відмінник освіти України – відомий перекладач французької літератури українською мовою.

Учасник конференцій Європейської ліги інститутів мистецтв (1990, 1992). Організатор і ведучий французькою мовою семи концертів хору «Антей» та камерного оркестру Львівської національної музичної академії (Франція,1997).

Автор понад 90 публікацій. Укладач першого в Україні «Словника термінів мистецтва /французько-український, українсько-французький/ (з ґрифом Міністерства освіти і науки України), співавтор першого в Україні «Англійсько-українського словника термінів мистецтва», співавтор «Короткого словника склярства».

Окремої уваги заслуговують його переклади французької драматургії, поставлені на сцені Львівського національного театру імені Марії Заньковецької: «Кнок» Жюля Ромена, «Загадкові варіації» Еріка-Емманюеля Шмітта, «Дама з камеліями» Александра Дюма. Творча майстерня «Театр в кошику» поставила на сцені в перекладі п. Якубяка п’єсу «Дві панянки — на північ» П’єра Нотта. Театрознавчий журнал «Просценіум» опублікував кілька п’єс у його перекладі.

Важливе місце в доробку посідає переклад «Словника театру» Патріса Паві, опублікований Львівським національним університетом імені Івана Франка (2006) і відзначений Премією імені Григорія Сковороди Французького посольства в Україні (2003) та Дипломом Львівської обласної ради (2007).

Вірші Моріса Карема (переклад з французької)

Доброта

Треба яблук нарвати багато,

Аби кошики повні були.

Треба довго роками чекати,

Щоб співучими стали сади.

Тільки нас не потрібно багато,

Щоб краплина одна доброти

Стала яблуком ясним сіяти,

Котрим діляться щирі брати.

Птах

А коли той птах йому зловивсь,

Він обрізав птаху крила.

Та прудкіш ще птах майнув у вись.
А коли той птах ще раз попавсь,

Він йому обрізав лапи.

Птах поплив, неначе барка.

Він тоді у гніві зрізав дзьоб,

Серцем птах, піднісши лоб,

Став співати співом арфи.

І нарешті голову він стяв.

Але там, де раз хоч впала кров,

Кращі ще птахи знялися знов.

Художник

Взявсь малювати він річку –

Витекла геть з полотна.

Взявсь малювати синичку –

Пурхнула раптом вона.

Вирішив вивести рибку –

Вибила хвостиком рамку.

Далі узявся за зірку –

Пропалила врешті дірку.

Серед картини в журбі

Раптом малюються двері.

Повідчинялися двері –

В замок зайшов він тоді.

Золоте теля

Ніхто нічого не казав,

Ніхто ніде не закричав.

Лиш серця доброго хотів,

Ніжнішого бодай навпіл.

Ніхто ніде не реготав.

Ніхто ніде не заридав.

Коли повість – чекали всі –

Пророк небесний пару слів.

І Будда і Аллах були,

А потім інші ще боги.

І мучивсь на хресті Христос,

І був святих ще повен стос.

Були затим і мудреці,

І маги, і прості дяки,

Царі та королі іще.

Проте одне лиш золоте теля

Закони нам дає щодня.

Дитяча молитва

Храни, Свята Маріє, усіх нас.

Молюсь і я, й батьки, і ще сестра.

Храни також і нашого кота,

Щоб врешті-решт спіймав щура.

Ловитиме без тебе, знаєш сам.

Нещасний щур

Боже, боже, завжди страх!

Так собі журився щур.

Як полізу десь під дах,

Кіт чекає тут як тут.

Як загляну у стодолу,

Не минути мені пса.

Тільки підбіжу до столу

То дістану стусана.

В лісі вискочить куниця,

В полі надлетить сова.

І надворі, і в пивниці

Скрізь чекає все біда.

Маю всю оту журу,

Щоб пшенички або сала

З’їсти стиха та помалу,

Затиснувшись у нору.

Солдати

Той, що з дерева солдат,

Їсть самий лиш шоколад,

Олив’яний навпаки

Марципани залюбки.

В цього із свинцю шинель –

Хоче завше карамель.

Той, залізний, сухарі

З’їв би, якби міг, усі.

Тільки справжні вояки,

Як війна їх десь поб’є,

У землі лежать погнилі,

Хоч і квіти на могилі.

Свобода

Збери ти сонця тепло                                                           
В долоні гарячі свої,
Пестливе ніжне тепло. 
В далекі подайся краї!

В дорозі вітер нехай,
Тримайсь надії одначе;
Не думай і не чекай,
Недовгі літа юначі!

І буде не один ще шлях,
Яким підеш уперше.
І буде не один ще шлях,
Туманом вкритий врешті!

Облиш свій жаль,
Твоя ж бо доля така.
Дивись удаль,
На тебе ждуть там дива.

Тож не змарнуй юних літ,
В дорозі постійно співай!
Належить бо тому світ,
У кого нічого нема.

І тоді йому належав світ

Один стіл і два, чи три фотелі,
А у шафці за склом хлібина,
І горня – він з нього пив в оселі, –                                         
Ніж і чорний хрест щоднини.                                     
Ось і весь його набуток.
Та розвіювало смуток                             
Ніжне місяць-сяйво уночі.
І тоді йому належав світ.

Не шукай їх рід             

Взяв був дерев’яний чоловік
З каменя дружину.
Народили діток за свій вік,
Хіба вгадаєш, сину,
Їхній рід
З бронзи, чи заліза, чи ліщини ?
Не шукай їх слід.
Не знайде ніхто той слід.
Проминуло потім кілька літ,
Аж з’явився з шоколаду рід.

Читайте у рубриці