Марія Тимченко

Марія Тимченко народилася 28 травня 2000 року в сім’ї звичайних робітників у місті Запоріжжя. Після закінчення школи в 2018 році підписала контракт зі Збройними силами України і брала участь в ООС, захищаючи нашу країну від агресора.

Із дитинства мріяла бути корисною для свого народу, чи то в ролі військовослужбовця, чи поліцейського, чи рятувальника. Вірші почала писати ще в школі. Але загострення ситуації в Україні – відкрите вторгнення противника на нашу землю – підсилило потребу писати.

Мене надихають мої побратими й сестри, жінки сильні й мужні.

Мене надихають діти, які переживають війну, у мене болить душа й серце за них. Хочеться кричати від того, що твориться, і той крик – вірші.

Я мрію про нашу перемогу, я знаю, що ми незламні, тому своїми віршами хочу знайти ключ до серця кожного нашого воїна, аби підтримати його дух.

Пишу й хочу, щоб почули мене й мій голос.

*****

23.02.22 – ніч перед війною

І щось боліло на душі, чи то від стану чи обставин.

Не знаю я, хоча мені так нестерпно боляче болить,

І очі вже то чорні плями, і сліз болото то не пишне.

*****

Моя душа горить вогнем.

За те, що діти знають, що таке біль раніше,

ніж можуть промовити перші слова,

за те, що наші матері вже кожну ніч

криком у молитві небо розривають.

Сирени щохвилини завивають, чи то вже в голові вони лунають?

Чому швидка з мигалками летить?

Чому душа моя кричить?

Чому мій дім упав під градом?

Чому весна не прогулялась садом?

Скажи «вєлікая страна» …

Мовчиш ?.

Тоді іди ти …

04.03.22

Вірші братові, якого я не знав (АТО-згадки)

Знаєш, брате, ти скажи, як тебе звати

і скажи, як любиш ти країну, свою священну Україну,

чи ти поляжеш тут за неї,

чи не побоїшся крові,

чи не побоїшся смерті,

чи зможеш ти вбити людину???

Скажи, чому мовчиш?

Чого ти дивишся на мене?!

Слів немає ?

Чи, може, ти боїшся ті слова сказати?!

А ти згадай лиш те, що має освіжити твою пам’ять!

Це те, як наших братів убивали безжалісно

їх тіла падали на холодну землю у полі

й останній подих той був там, і погляд був очі у очі з землею – Батьківщиною!

Тепер уперед я зайду трохи, що може бути гірше завтра –

і будеш ти там чи твій брат лежати.

Ну що?

Ти все ще боїшся?

Ні!?

Тому тримай і йди, убивай…

Іди очищуй землю від забрудників!

8 березня війни

«Дуже багато жінок на війні…»

Продавці магазину, які видають продукти, яких стає все менше, і медсестери, які рятують життя всім. Це снайпери та вихователі дитсадків, які евакуюють та закривають собою дітей під час обстрілів – вони не боялись…

Це мами, дружини, сестри, подруги, дівчата чиїсь та доньки…

«Дуже багато жінок на війні…

Це жінки, без яких, можливо, все було б набагато гірше… ті. хто залишився і ті, хто поїхав за чоловіками на війну… кожна тендітна дівчинка зробила нехай маленький, але внесок своєї Великої душі.

Не засуджуйте…

08.03.22

Читайте у рубриці