Костянтин Хімчак з дитинства займався різними контактними видами спорту: карате, кунг-фу, тайським боксом, капоейрою, хортинг фехтуванням. У довоєнному житті мав мирну професію парикмахера-колориста. Проте після 2014 року пішов добровольцем на фронт і став снайпером. Після повномасштабного російського вторгнення знову без вагань взяв до рук зброю. Костянтин вважає, що саме навички отримані ним у спортивних секціях зараз допомагають йому вижити на цій війні і стверджує, що в першу чергу снайперу потрібно тренувати витривалість.
Костя, ти все життя займався різними видами єдиноборств, був інструктором з Хортинг фехтування, а на війні став снайпером і твої навички рукопашного бою, по суті, виявилися незатребуваними. Проте можливо вся ця підготовка тобі якимось чином стала у пригоді на війні?
Так звичайно. Насамперед, це навіть не фізична, а психологічна підготовка. Свого часу я зрозумів для себе, що яким би важким не було тренування, як би важко та боляче тобі не було, рано чи пізно це все закінчиться. І з цим розумінням, у будь-яких найскладніших умовах та ситуаціях, ти «через силу» продовжуєш щось робити, продовжуєш працювати, продовжуєш виконувати поставлені завдання. Потрібно просто перетерпіти. Це усвідомлення разом із фізичною підготовкою дуже допомагає. На війні найбільше вбиває саме втома. Дуже часто тобі доводиться швидко йти, ховатися, швидко переміщатися, причому на досить довгі відстані. І бувають моменти, коли ти вже настільки втомлений, що з’являється почуття апатії та байдужості, в голові починають пролітати думки: Ну його на фіг! Нехай мене вже «завалить» скоріше, аби все закінчилося». Подібні моменти були помічені мною ще в 2015 році і зараз, вже після повномасштабного вторгнення. Так що фізична підготовка і моральний дух вони дуже багато означають на війні.
Не жалкуєш зараз, не тим ти займався до війни, що краще було б, наприклад, займатись стрілецькими видами спорту, а не рукопашним боєм?
Ні. З однієї простої причини, що снайпер на війні має вміти все: користуватися будь-якою зброєю, будь-якою технікою. Снайпер не тільки стріляє, він спостерігає, він бере участь у всіх операціях у складі свого взводу. У свій крайній вихід на завдання я йшов не зі снайперською гвинтівкою, а з автоматом. Тобто добре стріляти з гвинтівки, це головне, але далеко не єдине вміння, яким має володіти снайпер. Звичайно, що щось ти вже вмієш, а чомусь тобі доводиться вчитися
Є у тебе якісь свої фірмові «снайперські» фізичні вправи? І що снайперу потрібно тренувати насамперед?
Витривалість. Для цього є спеціальні статичні вправи. У бойових мистецтвах це, наприклад, поза «вершника», яку, в карате називають кіба дачі. У цій позі у непідготовленої людини вже через 10-15 секунд починають боліти руки та ноги. Але згодом ти звикаєш до цієї напруги, до почуття дискомфорту, яке відчував спочатку. Так само можна спробувати тримати на витягнутих руках автомат. Це дуже незручно та важко. Але якщо ти будеш практикуватися щодня по 2-3 рази на день, то згодом ти зможеш почуватися зі зброєю досить впевнено у будь-якій незручній позиції та у будь-якому незручному становищі.
У кіно дуже часто показують, що снайперам при виконанні завдання доводиться годинами лежати в некомфортних умовах: у бруді, купах битої цегли і так далі. Це справді так?
У подібних «некомфортних умовах» доводиться воювати не тільки снайперам, а представникам усіх родів військ: від піхоти на передньому краї до артилеристів у ближньому тилу, яким постійно доводиться тягати великі вантажі по грязюці та бездоріжжю. Усім важко. І тут все вирішує характер. Що стосується роботи снайперів, то до повномасштабного вторгнення характер бойових дій в основному був такий, що снайпер міг сам вибирати та обладнати собі місце. Зараз снайпер зазвичай бере вже дистанцію побільше і лежати довше треба. Балістичне вікно звужується. Противник у ньому з’являється на частки секунди і тобі потрібно бути готовим саме в цей момент встигнути зловити його в прицілі і натиснути на спусковий гачок. Так, це може зайняти і годину, і дві години, і три години. Тому залягти в калюжу і чекати кілька годин, доки перед тобою хтось пройде, це не завжди «рентабельно» (сміється). Насправді снайпера намагаються працювати у комфортних для себе умовах. Але можна у разі потреби і у калюжі полежати, бо при цьому тебе, наприклад, не буде видно у тепловізорі.
З якими снайперськими гвинтівками ти працював? Що можеш про них сказати?
Після повномасштабного російського вторгнення у мене була стара радянська армійська спортивно-тренувальна гвинтівка АВЛ під боєприпаси калібру 7,62×54 мм. Основна проблема цієї гвинтівки в тому, що у неї складний патрон. Можна, звичайно, використовувати патрони від кулемета, але у них не та балістика – ними можна ефективно стріляти на відстань до 100 метрів. Потім, коли ми були на запорізькому напрямку, я придбав німецьку гвинтівку Sauer-205 під боєприпаси калібру 308 Win. На неї гроші збирали волонтери і я ще додав дві свої зарплати. Патрони для неї ми також купували самі. Це «болтова» система з поздовжньо-ковзним затвором. Різниця у кращу сторону у цієї гвинтівки, звичайно, суттєва.
Ти дивився фільм «Снайпер. Білий ворон»?
Ні. Я взагалі не дивлюся фільми про війну. Не маю такого бажання. Мені вистачає того, на що я надивився за час перебування на цій війні.
Чи часто тобі запитують «Скільки ти «кацапів» завалив на війні»? І як ти на нього реагуєш?
Подібне питання мені задають не часто і зазвичай люди з мого ближнього кола: друзі, але не члени сім’ї. Якщо мені його задають, я відповідаю просто – «Недостатньо».
Автор: Віталій Баранник
