Актор Михайло Савицький: «Завдяки стрілецькому хортингу на початку війни було підготовлено дуже багато людей, які до цього жодного разу не тримали зброю в руках»
Актор і музикант Михайло Савицький до війни у рідному Запоріжжі грав у театрах та виступав у складі популярного гурту «Хорта». Після повномасштабного російського вторгнення в Україну став на захист країни і замість скрипки взяв до рук автомата. Навички поводження з вогнепальною зброєю Михайло опановував під керівництвом президента Національної федерації стрілецького хортингу України Сергія Єліна. Як зізнається Михайло Савицький, саме завдяки Сергію Єліну та стрілецькому хортингу, автомат став для нього нормальним робочим інструментом.
Як з’явилася назва вашого гурту «Хорта» у якому ви грали до повномасштабного російського вторгнення?
Дуже просто. Спочатку у нас у Запоріжжі був хіп-хоп гурт «Спідвей». Згодом гурт «Спідвей» вирішив розпочати новий етап у своїй творчості та зробити ребрендинг своєї музики, додавши українську складову. Саме тоді до цього колективу запросили приєднатися дует «Сучасний ворон», який ми свого часу організували вдвох з моїм другом Юрієм Володьковим і грали з ним саме сучасну українську музику. В результаті об’єднання двох наших колективів з’явився новий гурт, який ми вирішили назвати «Хорта». На нашу думку, перша асоціація, яка приходить на думку, коли чуєш назву міста Запоріжжя – це Хортиця. Цей варіант назви сподобався всім нам і саме так ми одностайно назвали наш новий гурт.
Чому ви, людина творчої професії, свого часу вирішили опанувати володінням стрілецькою зброєю?
Я почав займатись творчістю паралельно зі звичайним життям у Запоріжжі у кінці «дев’яностих» та початку «нульових». І все, що стосувалося особистого самозахисту, було дуже актуально у той час. Тому займався бойовими мистецтвами, а згодом, коли подорослішав, то зацікавився і зброєю. Я вирішив, що мати навички поводження зі стрілецькою зброєю, ніколи не буде зайвим. До того ж зброя – вона дисциплінує. А це дуже важливо. І у творчій професії, до речі, без зброї теж не обійтись. Бо актор повинен володіти різними видами зброї, «холодною» та вогнепальною, знатися та розумітися на ній. Це вміння часто стає у пригоді при роботі над ролями, в яких герой повинен професійно володіти зброєю.
Що у методиці підготовки стрілецького хортингу вам сподобалось?
Це, власне, саме техніка та принципи володіння зброєю, повага до зброї, дисципліна у процесі навчання і головне, доступність самого метода. Він неважкий, він легкий до сприйняття. Це цікава і доступна кожному система. Саме завдяки стрілецькому хортингу на початку війни було підготовлено дуже багато людей, які до цього жодного разу не тримали зброю в руках.
Які були складнощі під час навчання поводження зі зброєю?
Я не можу сказати, що в процесі навчання було щось надскладне. Будь-яка справа, щоб виконувати її професійно, попередньо потребує багаторазового повторення. Особливо це стосується розвитку рефлексів володіння стрілецькою зброєю. Певні складнощі були після переходу х тренувальної зброї на бойову. До того ж треба було підтягнути «фізуху», звикнути до того, що на тобі бронежилет і «снаряга». Треба розуміти і не забувати, що зброя – бойова, що вона автоматична і в неї зовсім інша вага, що набої – справжні. До цього всього потрібно звикнути у бойових умовах. Якщо казати не про бойові умови, а припустимо про самозахист в міських умовах, то це трохи інша історія. Але у кожному окремому випадку є свої нюанси. Звісно, що в бойових умовах фізично значно важче. Це не все так просто, як може здатися, коли дивишся кіно про війну. Головне – треба дуже багато працювати, щоб досягти впевненості в собі і щоб потім не було ніяких проблем та запитань в бойових умовах. Щоб за тебе автоматично працювала «фізика», моторна пам’ять, щоб ті не думав, а просто робив. Це так само як і в музиці, коли ти вчиш якусь мелодію, ти спочатку граєш її в дуже-дуже повільному темпі. В спокійних умовах, коли немає ніякого адреналіну. А потім граєш її все швидше і швидше й в результаті ти можеш вийти на концерт, де є і адреналін, і стрес, та тобі в цій ситуації допомагає моторна пам’ять. Те ж саме відбувається і під час бойової роботи. Спочатку ти тренуєшся та все відпрацьовуєш спокійно, а далі – як на концерті.
Ви вважаєте себе вправним стрільцем? Могли б самі стати інструктором зі стрільби?
Можливо на початковому якомусь рівні, тому що для професійного інструктора перш за все важливо самому тренуватися кожен день. А у мене в бойових умовах немає часу цим займатись. Я можу тільки слідкувати за власною зброєю. Бо трошки інші зараз завдання. Робота інструктора це така ж сама робота як і будь-якого іншого викладача: ти знаєш, ти систематизуєш, ти передаєш. Я думаю, що згодом з часом, після закінчення війни, я зможу застосовувати свої навички, щоб допомагати іншим хлопцям поступово повертатись у мирне життя. Є у мене такий план.
На фронті ви займаєтесь аеророзвідкою і корегуванням вогню артилерії. Проте чи були такі випадки, коли вам довелося застосовувати стрілецьку зброю?
Були такі ситуації й, можливо, вони ще і будуть. Зараз ми займаємось трошки іншою роботою, безпосередньо у боєзіткненнях участі не беремо. А далі будемо дивитись. Війна починалась для мене з одної «роботи», продовжувалась іншою, зараз я вже третьою займаюсь. Що буде далі – я не знаю. А володіння стрілецькою зброєю зайвим, тим більше зараз в Україні, ніколи не буває.
Автор: Віталій Баранник
