Тиховська Оксана Михайлівна — доктор філологічних наук, доцент, професор кафедри української літератури ДВНЗ «Ужгородський національний університет». Коло наукових інтересів: етнопсихологія, український і світовий фольклор, міфологія, народні вірування та ритуали, психоаналіз, чарівна казка. Автор понад 70 наукових праць, монографій «Українська народна чарівна казка: психоаналітичний аспект» (2011), «Магія та міфологія в українському фольклорі Закарпаття: етнопсихологічний аспект» (2021).
2022
Від бомб здригаються міста,
Осиротілі діти плачуть…
Тремтіть, рашисти, біль утрат
Вам Україна не пробачить!
Нескорений козацький дух
Нащадків надиха до бою –
Ілюзії кремлівських слуг
Вже тонуть під Дніпра водою!
Безславно гине кацапня,
Ординською умившись кров’ю!
Огидне путінське сміття
Герої геть метуть в москов’ю.
Нам міць дає батьків земля,
Дух єдності не подолати!
Мир і оновлене життя
В руках вкраїнського солдата!
***
Народе мій, незламний, непоборний,
Висока волі нашої ціна!
Ще трохи – і впаде режим потворний,
Який сплодила д’явольська москва!
У снах страшних присняться московитам
Наш Маріуполь, Буча і Херсон!
І душі українців вбитих
Розвіють їх пропагандистський сон!
Прокляттям для рашистської орди
Озвуться сльози кожної дитини!
Від долі ворогам не утекти –
Наші герої їх у пекло скинуть!
Розплата за скалічені життя,
Зруйновані міста і села,
Буде страшна, небачено страшна!
Мордор чекає участь не весела!
Тих, хто мовчав, як нищили Ірпінь,
Тих, хто радів ракетам в Волновасі,
Ніщо вже не підніме із колін –
Раби безликі в своїй темній масі!
Тавро убивць увінчує чоло
Усіх байдужих, ситих московитів.
Їм кулі, бомби не летять в вікно,
Та душі їх давним-давно убиті…
«Казка про Тараса – володаря часу»
Драматичний етюд
Автор 1
Десь колись в одній країні
У весняний світлий час
У сім’ї хорошій, добрій
Народився син Тарас.
І батьки йому раділи,
Сестри тішились й брати.
І судилось тому хлопцю
Шляхом мудрості піти.
Автор 2
Сяяв місяць, всі дрімали,
Ніч накрила все кругом.
Раптом в золотій хмарині
В хату завітав Дід Сон.
Він схилився над хлоп’ятком,
Йому щастя побажав.
Потім віялом чудесним
Своїх дочок поскликав.
Прилетіли Доля й Мрія
Й подарунки принесли:
«Хай цей хлопчик завжди мріє
І крокує до мети!»
Доля:
«Хай цей хлопчик стане сильним
І підкорить простір й час!
Хай знайде диво-царівну,
Змієм вкрадену у нас!»
Мрія:
«Хай врятує він красуню
Й з нею змінить все живе!
З його слова зерном правди
Нехай воля проросте! »
Доля:
«Я йому дарую силу
Плести з слів диво-вінки
Прикрашати ними землю,
Й радість людям принести!»
Мрія:
«Як він буде малювати,
Образи зійдуть з картин,
Буде мати ним пишатись,
Що такий розумний син!»
Автор 1:
Довго тішились красуні,
Розглядаючи хлоп’я,
Аж до них незграбно, тихо
Зла Недоля підійшла.
Недоля:
«Що натішилися? Досить!
Дайте і мені сказать,
Я також хлоп’яті хочу
Щось цікаве побажать!
Так, врятує він царівну,
І сплете зі слів вінок,
Та його життя дорога
Буде зовсім не з квіток.
Доведеться поблукати
Йому в горах та лісах
Перш ніж шлях знайде до щастя
Й буде нелегкий той шлях!»
Автор 2:
Так сказала й геть майнула
У свої сумні світи.
Доля бачила це й чула
Й поклялася берегти
Те хлоп’я від бід й напастей
Й подарунок принесла –
Перстень з променів на щастя,
Щоб в душі весна жила.
Автор 1:
Час минав, роки летіли,
Виріс легінем Тарас,
Він писав чудові вірші
Від яких спинявся час.
Його кликали до себе ті, хто сум на серці мав.
І своїм чудовим словом хлопець рани всі зціляв.
Автор 2:
Якось він забрів в країну,
Де давно вже зникнув сміх:
Викрав змій в батьків царівну
і поніс в далекий світ.
Тут Тарас відчув потребу
цю царівну віднайти,
Попросив підтримки в неба,
змія щоб перемогти.
Тарас:
«Як мені здолати змія й двоголового орла,
Щоб на волі опинилась ще не бачена краса,
Щоб сміялася царівна і дзвенів дзвіночком сміх
В кожній хаті королівства й сум спинить його не зміг?
Чи зібрати сльози-перли із троянд й очей малят,
Розмішати їх з промінням й освітити темний сад,
Де за деревом гілястим причаївся хижий змій,
Де орел вже гострить дзьоба, кажучи: «Ти – також мій!»? »
Автор 1:
Йшов Тарас шляхом незнаним,
вкритим тернами і склом,
Черевики стали шматтям,
у повітрі пахло злом.
Де він йшов, там все ясніше
вмить робилось навкруги,
Він складав вірші-перлини
й світ звільнявся від туги.
Автор 2:
Аж за обрієм нарешті завиднілася гора,
Там, десь на самій вершині, причаїлася біда.
Жив там змій страшний й підступний,
Що царівен викрадав,
Темряву страшну, гнітючу
На весь світ він насилав.
Змій (сидить на троні):
«Я тут цар! Моя скрізь влада!
Хай мене боїться світ!
І для всіх одна порада:
Зносьте дань до цих воріт!
А дівчат своїх найкращих віддавайте в мій полон!
Хай тремтять усі народи перед мною і орлом!»
(Навколо нього йдуть хороводом дівчата в різних національних костюмах, звучить музика)
Автор 1:
Раптом до дверей палацу
Хлопець мужній підійшов!
Змію зло він не пробачив
Й зруйнував імперський трон.
Тарас:
«Змій, тебе я зневажаю
Й викликаю на двобій!
Зла ти натворив без краю
Про майбутнє і не мрій!
Я прийшов звільнить принцесу,
Що ти вкрав біля Дніпра,
І помститись за безчестя,
Що вона перенесла,
І за сльози, що пролили
Батько, матір і брати.
Вони так її любили…
Ти їх вбив мечем туги!
Зла ти натворив немало:
Села зруйнував й міста!
Тож сьогодні день останній
І для тебе й для орла!»
(Розриває символіку московії)
Автор 1:
Тараса слова пророчі
Знищили оселю зла!
Змій закрив огидні очі.
В залу дівчина ввійшла…
Так Тарас звільнив царівну,
Що Вкраїною була,
Перстень їй віддав безцінний,
Щоб по стежці щастя йшла.
Інші теж прийшли красуні,
Що їх визволив Тарас,
Вже вони позбулись суму,
Стали вільними ураз!
Автор 2:
Але раптом зла Недоля
На дівчат наслала сон,
І своїм закляттям кволим
В бій вступила з Тарасом.
Недоля:
«Хай їх всіх здолає втома,
Хай століття мирно сплять!
А ти поруч, непомітно
Будеш коли них літать!
Розбудить диво-царівну
Зможуть твої земляки.
Як тебе вони почують,
То знайдуть і шлях сюди!»
Тарас:
«Ні! Прокинеться царівна
І прийде до рідних в снах,
Вона буде завжди поруч
В їхніх стомлених серцях.
А колись її за руку
Я додому приведу!
І вона забуде муку,
Радість спопелить біду!»
Автор 1:
Так сказав й Недоля зникла,
Підкорив собі він час…
А минуло два століття
Й та царівна вже у нас.
Йде пліч-о-пліч із Тарасом,
І радіє вся рідня.
Наш Тарас – володар часу,
Він живий й до цього дня!
***
Дух лицарства живе у наших генах!
І від часів козацтва та УПА
Хоробрість й мужність незбагненна
До наших воїнів сьогодні перейшла!
Вони ідуть і знищують примари
Чужого світу, ненависті й зла:
Й рашистів-нелюдів женуть отари
У край без сонця, світла і тепла.
Наші герої йдуть безстрашно й вперто,
Долаючи вогонь без сумнівів й вагань,
І в очі смерті дивляться відверто,
Руйнуючи кістяк ворожих сподівань.
Загарбники ж, продавши чорту душу,
На попелищах міст справляють бал,
Не вірять в силу Божу всюдисущу,
Чекають від антихриста похвал.
Натомість на олтар чужих амбіцій
Лягають їх знекровлені тіла.
Вони не воїни, вони – московські вівці,
В яких отрута замість молока.
